Історія

Історія діяльності Інституту післядипломної освіти розпочинається створенням у червні 1949 року Інституту підвищення кваліфікації. Головною метою інституту було забезпечення кваліфікованими кадрами вищих навчальних закладів колишнього Радянського Союзу. В умовах тодішньої нестачі кадрів інститут провадив річну підготовку викладачів – кандидатів наук у галузі історії, філософії, політичної економії. За перші вісім років існування в інституті підготовлено понад 400 кандидатів наук.   

У 1956 р. інститут було реорганізовано в Інститут підвищення кваліфікації (ІПК) викладачів суспільних наук із п’ятимісячним строком навчання. Головним завданням інституту стало підвищення теоретичного, науково-методичного рівня та педагогічної майстерності викладачів, розробка та впровадження сучасних методик викладання суспільних наук. В інституті були створені кафедри історичних, філософських, економічних дисциплін, методики викладання суспільних наук; розгорнуто лабораторії лекторської майстерності, технічних засобів навчання, післядипломної освіти. Протягом 1956-1991 рр. в інституті підвищило кваліфікацію 15715 викладачів суспільних наук колишнього СРСР, а також 729 викладачів з інших зарубіжних країн.

    Протягом 1986-1990 рр. інститут виступив координатором Всесоюзної цільової комплексної програми «Вдосконалення викладання суспільних наук». Уперше вдалося зосередити увагу вчених на науковому дослідженні проблем суспільних наук, розробити нові підходи до викладання соціально-гуманітарних дисциплін у вищій школі.

    У березні 1991 р. за рішенням Міністерства вищої та середньої освіти України найважливішим завданням колективу інституту стало науково-методичне забезпечення реалізації у закладах вищої освіти України нової концепції викладання гуманітарних та соціально-політичних наук. У зв’язку з частковою зміною профілю ІПК суспільних наук було перейменовано на ІПК викладачів гуманітарних наук.

    Проголошення України незалежною державою зумовило зміни в статусі інституту – головну увагу було зосереджено на підвищенні кваліфікації викладачів закладів України.

Протягом 1967-1990 рр. у Київському університеті, крім ІПК, діяв факультет підвищення кваліфікації (ФПК), на який покладалося підвищення кваліфікації викладачів здебільшого природничих дисциплін. За ці роки на ФПК підвищили кваліфікацію 12767 осіб.

У 1991 р. ІПК та ФПК було об’єднано та створено Інститут підвищення кваліфікації викладачів вищої школи. 1 лютого 1992 року зроблено перший набір слухачів до інституту з 24 спеціальностей. З 349 перших слухачів 210 – представники соціально-гуманітарних дисциплін, 108 – природничих, 31 – мовознавчих, 49 – історії України, 29 – філософії, 22 – політології, 17– економіки, 24 – хімії, 21 – математики.

На початку 90-х рр. особливо актуальним стало питанням підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів з таких важливих галузей знань, як ринкова економіка, право, соціологія, управління, організації і планування господарської діяльності, екологія і охорона здоров’я, духовна культура, мова ділового спілкування.

З цією метою у 1991 році при Київському державному університеті ім.Т.Г.Шевченка було створено Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів. На навчання запрошувались керівники організацій і установ, господарські і інженерно-технічні працівники, представники творчих і громадсько-політичних організацій, вчителі, лектори. Окрім викладачів університету, в інституті викладали співробітники наукових академічних установ Києва і республіки, працівники радянських органів управління і урядових установ, провідні спеціалісти-практики.

Вже через декілька років в університеті працювало 5 підрозділів аналогічного профілю: інститут підвищення кваліфікації викладачів вищої школи, міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, спеціальний факультет підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів на радіофізичному факультеті, факультет підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів в Інституті українознавства, факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів сфери зовнішніх зносин при Інституті міжнародних відносин.

Звичайно, ці структури робили певний внесок у підготовку спеціалістів для нашої держави, у зміцнення матеріально-технічної бази університету. Проте кожен підрозділ фактично діяв ізольовано один від одного, а це призводило до дублювання роботи відповідних факультетів та кафедр університету.

Для координації наукової, методичної, фінансової діяльності цих підрозділів у 1994 році було створено єдиний загальноуніверситетський центр – Інститут післядипломної освіти (ІПО) Київського університету імені Тараса Шевченка.

У різні роки підрозділи університету, які опікувались підвищенням кваліфікації, очолювали:

• Глущенко Андрій Арсенович (1973 – 1982)
• Дубина Кузьма Кіндратович (1956 – 1964)
• Доній Микола Романович (1964 – 1975)
• Жуков Сергій Анатолійович (06.2004 – 09.2004)
• Корольов Борис Іванович (1984 – 1991)
• Мороз Олексій Григорович (1995 – 1997)
• Невесенко Віктор Іванович (1997 – 2004)
• Нелеп Анатолій Тарасович (1975 – 1984)
• Новиков Микола Миколайович (1986 – 1992)
• Перга Віталій Михайлович (1992 – 1994)
• Пересєкін Валерій Миколайович (2004-09.2015)
• Путята Всеволод Йосипович (1967 – 1973)
• Рожко Олександр Дмитрович (2015-2018)
• Ткаченко Наталія Володимирівна (2019 – до сьогодні)
• Шиманський Юрій Іванович (1981 –1985)
• Шульга Захар Петрович (1951 – 1953)

Основне завдання Інституту післядипломної освіти – реалізація державної політики у сфері освіти дорослих, яка спрямована на забезпечення професійного і особистісного розвитку дорослого населення, їх активну участь у суспільному, культурному й політичному житті країни.

Основні напрями діяльності ІПО:

• розробка і апробація сучасних форм освіти дорослих;
• навчальне та науково-методичне забезпечення післядипломної освіти за освітніми програмами;
• перепідготовка фахівців різних сфер виробництва;
• удосконалення дистанційних технологій підвищення кваліфікації;
• відкриття сертифікатних програм для набуття додаткових фахових компетентностей.

За історію свого існування ІПО став лідером у національній системі неперервного навчання, що реалізує компетентнісний підхід підготовки, перепідготовки, поглиблення і оновлення професійних знань, умінь і навичок фахівців відповідно до запитів ринку праці.

Нині Інститут післядипломної освіти здійснює спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом полиблення, розширення та оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітнього рівня та практичного досвіду.

Гарантами якості освітнього процесу в ІПО є досвідчені науково-педагогічні працівники, серед яких 50 професорів, 80 доцентів та кандидатів наук, досвідчені практики та управлінці.

Підготовка фахівців високого рівня забезпечується постійною актуалізацією навчальних планів із урахуванням стандартів підготовки фахівців, потреб виробництва та розвитку науки, вимог Болонського процесу, запровадженням інноваційних технологій навчання, а також інтеграцією освіти із практичною діяльністю.